Здрастуй, «Бабушка»!

Сподіваюся, що, прочитавши мою статтю, багато хто захоче виростити чуфу — цю дивовижну, дуже корисну культуру.

Вперше побачивши її, можна подумати, що це дика осока, навіть не підозрюючи, що на її кореневищах знаходяться смачні бульби-горішки з мигдалевим смаком.

Чуфа, або земляний мигдаль, — рослина багаторічна, але у нас її вирощують як однорічну культуру. Саджають її наприкінці квітня, коли повітря прогріється до 15°С. Глибина посадки — 2-3 см, заздалегідь бульби на 3-4 дні замочують. Лунки розташовують на відстані 60 см з усіх боків, що дозволяє легко підгортати кожну рослину.

У перший рік свого розвитку чуфа утворює потужний кущ заввишки від 40 до 80 см, що складається з пучків вузького, довгого, жорсткуватого листя. У кожному кущі буває до 240 пучків. З одного горішка можна отримати більше 400 бульб. Форма бульб — подовжена, овальна, але іноді майже кругла, довжина — 1-4 см, ширина — 0,5-1 см. Зовні бульби шоколадного кольору, м’якоть біла, солодка.

Чуфа невимоглива до ґрунтів, але найкращі урожаї вона дає на рихлих, легких і поживних ґрунтах. Глибина закладення на супіщаних ґрунтах — 8-9 см, на важчих, суглинних, — 5-6 см. Можна вирощувати земляний мигдаль і розсадою.

Збирання врожаю починають тільки тоді, коли почне усихати та жовтіти листя, що буває не раніше кінця вересня. Пізнє збирання сприяє не лише хорошому дозріванню бульб, а й утворенню в них більшої кількості олії, накопичення якої відбувається в основному до кінця вегетації. Бульби чуфи містять 20-27% жирів, 15-20% сахарози, 25-30% крохмалистих речовин. Ось і виходить, що 150-200 г бульб земляного мигдаля на добу достатньо, щоб повністю задовольнити потребу людини в незамінних жирних кислотах. Бульби вживають сирими і смаженими, а пересмажені, перетерті до порошку, використовують як замінник кави. Олія з чуфи не поступається прованській (вищий сорт оливкової).

Вирощування рослини нескладне, оскільки вона не потребує боротьби з шкідниками, бур’янами, внесення добрив і регулярних поливів. Основний догляд полягає в підгортанні. Добрив чуфа не потребує, оскільки на її корінні живуть бактерії, здатні засвоювати атмосферний азот. Після збирання врожаю в ґрунті залишаються у великій кількості столони (витягнуті бічні пагони рослини, що відносно швидко відмирають, із подовженим меживузлям, недорозвиненим листям і пазушними бруньками, на яких розвиваються укорочені пагони). Розкладаючись, вони збагачують ґрунт азотом, покращуючи таким чином його структуру.

У моєму домі чуфу використовують як харчовий продукт і як домашнього лікаря. Що стосується споживання, то ми після збору бульб, їхнього промивання й сушки смажимо їх і їмо, а також робимо з них, заздалегідь подрібнивши, напій, який за набором корисних властивостей замінює багато лікарських комплексів. Ще додаємо розмолоті горішки чуфи у випічку, що надає їй особливого смаку.

Цілющі властивості мають усі частини рослини. При щоденному вживанні перетертих до порошку бульб чуфи з розрахунку 60 мг на 1 кг ваги хворого знижується ризик розвитку діабету.

Вживання тричі на день перед їдою по 1-2 бульби позбавляє занепаду сил.

Уретрит відступає, якщо пити тричі на день по склянці настою, приготовленого з подрібнених бульб чуфи й шкірки мандарина, змішаних порівну за об’ємом. Щоразу 1-2 ст.л. суміші заливають склянкою окропу, настоюють 10-15 хвилин, проціджують і випивають. Зубного болю позбавляє полоскання рота цим відваром і натирання ясен порошком, приготовленим із коріння чуфи.

Сприяє очищенню організму від радіонуклідів регулярне вживання чаю, приготовленого з листя чуфи й сирих земляних горішків рослини.

Якщо спати на подушці, набитій висушеними травою та столонами чуфи, можна забути про безсоння.

Астенія (хронічна втома), неврастенія, невроз, гіпотонія, вегето-судинна дистонія по гіпотонічному типу відмінно лікуються настоянкою чуфи. Потрібно сухі столони й листя рослини подрібнити, змішати порівну за об’ємом, потім 1 ст.л. суміші залити 100 мл 40° горілки, настояти тиждень і вживати по 15-25 крапель настоянки тричі на день за 30 хвилин до їди.

Протипоказана чуфа при ожирінні, захворюваннях печінки й індивідуальної непереносимості мікро- та макроелементів, що в ній містяться.

Із повагою — Станіслав Миколайович Огир, Полтавська обл.